4 жовтня 2008 року до Пиляви йшли пішки, їхали автомобілями, кіньми з близьких і далеких-далеких сіл, міст. Президент Віктор Ющенко прилетів гелікоптером. Відзначали 360-річчя перемоги козацького війська під проводом Богдана Хмельницького в Пилявецькій битві.

4 жовтня 2008 року до Пиляви йшли пішки, їхали автомобілями, кіньми з близьких і далеких-далеких сіл, міст. Президент Віктор Ющенко прилетів гелікоптером. Відзначали 360-річчя перемоги козацького війська під проводом Богдана Хмельницького в Пилявецькій битві.

Після Жовтих Вод, Корсуня була Пилява, коли Богдан Хмельницький дійшов до Львова, до Речі Посполитої і вперше здобув Українську незалежну державу. Отака тоді, 360 років тому, створилася аура в оцих місцях і тепер кличе звідусіль патріотів на поле козацької звитяги. «Я — з Латвії, з міста Даугавпілс. Машиною через Литву, через Польщу приїхав. Кордонів уже немає. В Євросоюзі ж ми... Є можливість і через Росію їхати, та там дороги погані... А народився і виріс я в Ілятці, сусідньому з Пилявою селі. Так доля склалася, що аж в Латвії опинився. От і кличе мене до себе рідне село й це поле», — каже Василь Лукащук, середніх літ чоловік в одностроях козацького сотника.

А Президент України у своєму виступі нагадав учасникам події про те, що саме написав про Пилявецьку битву Пантелеймон Куліш. Погано озброєні селяни своїм незламним бойовим духом геть злякали супротивника і в рішучому наступі змусили знетямлених від страху людей до ганебної втечі. Ті ж відправлялися у похід, як на бенкет...

Місцевість мало змінилася від отого далекого часу. Ті ж байраки, рівчаки, долини, річка, гребля... «Ген там, у долині, копали ставки у 60-х роках минулого століття. Старожили згадують, що викопували ядра, кінську збрую, списи, колеса возів, шаблі... Все це упакували у ящики і відправляли у музеї Москви, Ленінграда», — розповідає Старосинявський районний отаман полковник УК Валерій Грохольський.

Історики, краєзнавці давно відтворили панораму переможної Пилявецької битви. В. А. Смолій і В. С. Степанков у книзі «Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.)» пишуть: «Корогви Мазовецького полку на правому березі Ікви були розгромлені відразу ж. Гусарські підрозділи Сандомирського полку виявилися неспроможними зупинити просування українців і почали відходити до греблі. У цей час по ній вдарили гармати й мало кому із жовнірів вдалося врятувати життя втечею. Переправа перейшла до рук українського війська. Після захоплення греблі Богдан Хмельницький негайно організував перекидання по ній підрозділів на лівий берег Ікви. У другій половині дня стала окреслюватися перевага українського війська. Серед польових офіцерів і жовнірів з’являється розгубленість, втрачається віра у можливість здобуття перемоги. Пізно ввечері комісари й регіментарі таємно залишили поле бою».

Один із учасників цієї події залишив для історії спогад про своїх воєначальників: «... залишивши табір з їздовими і слугами, безсоромно втікли, бо вони навчилися, що під порятунком Батьківщини нічого іншого не слід розуміти, як лише хорошу втечу». Серед ночі жовніри довідалися, що залишилися без воєначальників, і їх охопила паніка.

Із семиметрового Кургану пам’яті посеред поля Пилявецької битви можна собі уявити події тих далеких днів. «Курган насипали вдячні нащадки у 1990 році, коли відзначали 500-річчя з часу заснування Запорізької Січі», — говорить місцевий краєзнавець Ян Козельський.

Отак гучно, масштабно відбувається, коли дата «кругла». А в інші дні? На місцевому рівні на цьому полі відбувається пошук зв’язку з історією. Віктор Ющенко на прес-конференції заявив: «Дуже часто той період після Богдана Хмельницького, Виговського в українській історії називають руїнами. Коли розпалася держава, нам заборонили розмовляти українською мовою, навчатися у школі. Ми почали забувати свою історію... Нація, яка загубила національну традицію, ніколи не буде мати національної культури. Нація, яка не має власної культури, ніколи не буде нацією... І коли ми говоримо про сторінку унікальної історії із коронованим гетьманом Потоцьким, його сином і військами Богдана Хмельницького, то ми говоримо цим самим дуже зрозумілу ідею, що історія будь-якої держави, будь-якої нації складається з історії здобуття незалежності та розвитку власної державності...»

І ніхто досі не знає, де саме знайшли вічний спокій полеглі у тому бою українці. «Якщо ми хочемо сказати, що ми вірні сини, то знайдемо десятки тисяч козацьких голів, встановимо пам’ятник, зробимо національне оформлення всього», — вважає Віктор Ющенко.