Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила ядерна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля. "26 квітня ц.р. о 1 годині 25 хвилин в приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий середній ремонт і проведенні випробувань турбогенераторів № 7 і 8 стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. В результаті вибуху зруйновано шатро покрівлі ректора №4 і машинного залу. Під час аварії в приміщенні знаходилося 17 робітників зміни. 9 з них госпіталізовано, 4 робітники у важкому стані, один із них в реанімації. Пожежу локалізовано". Це – текст першої доповідної про аварію на Чорнобильській АЕС, надісланої управлінням КГБ Київської області керівництву в Київ та Москву вночі 26 квітня. Єдине, що вирізняє цей звіт від інших про технічні аварії на промислових об’єктах – це інформація про рівень радіації "на території станції 20-25 мікрорентген на секунду, в м. Прип’ять 4-14 мікрорентген на секунду". Вже через кілька годин КГБ УРСР подало зверхникам розширений опис, де серед іншого зазначалося про смерть однієї людини з тих, які перебували на станції в момент аварії, та зникнення іншої. З кожним наступним повідомленням цифра зафіксованого радіоактивного випромінювання збільшувалася. А спроба приховати масштаби катастрофи ставала дедалі нереальнішою. "Станом на 15.00 26 квітня радіаційна обстановка в районі аварії характеризується рівнем радіації гама-частинок в безпосередній близькості до вогнища до 1000 мікрорентген в секунду, на території АЕС – до 100, в окремих районах м. Прип’яті – до 2-4 мікрорентген в секунду". В доповідній для ЦК Компартії України від 28 квітня йдеться вже про 1000-2600 мікрорентген на секунду на третьому і четвертому енергоблоках і про 30-160 в межах міста. Можливо, читач вже розгубився від такої кількості цифр і малозрозумілих одиниць вимірювання. Але, на жаль, не розуміли цих даних і тодішні керівники, від рішень котрих залежала доля багатьох людей. На документі з інформацією про міський радіаційний фон третього дня після аварії Володимир Щербицький залишив єдину резолюцію: "Что это означает?" А означало це, що за некомпетентність в критичні хвилини довелося заплатити життям і здоров’ям людей, які не мали інформації про масштаби лиха. Першими жертвами стали пожежники, певні, що гасять звичайну пожежу на промисловому об’єкті. Наступними – всі довколишні жителі. Їх евакуація розпочалася щойно через 36 годин після аварії. Ось, що згадує один з ліквідаторів Микола Цімох: "27 квітня о 13 годині 10 хвилин по місцевому радіо я почув жіночий голос, який від імені органів міської виконавчої влади повідомив: "Товарищи, как вам известно, в связи с аварией на Чернобыльской АЭС в городе складывается неблагоприятная радиационная обстановка, принимаются необходимые меры к ее локализации. С целью обеспечения полной безопасности граждан правительственной комиссией принято решение провести временную частичную эвакуацию населения города, в первую очередь - женщин и детей. К каждому подъезду домов будут поданы автобусы. Взять документы, крайне необходимые вещи, а также запас еды на 2–3 дня. Начало эвакуации с 14 часов". "Я і мої колеги були очевидцями незвичайної евакуації, – продовжує ліквідатор, – шкода, що ця акція тоді не фіксувалась теле-відеокамерами, мабуть, моторошна була б картина. Уявіть собі потік жінок з діточками, кожна з яких несе валізу, торбинку з одягом і їжею (а посадочне місце в автобусі для людини — лише одне)". Люди, які мали впродовж 50 хвилин покинули свої домівки назавжди, були впевнені, що за кілька днів повернуться. Із довідки КГБ за 4 травня дізнаємося, що лише 3 травня завершено евакуацію населення з 10-ти кілометрової зони, а на 4-5 травня заплановано провести повну евакуацію із 30-ти кілометрової зони. Відразу 26 квітня розпочалося слідство з метою встановити причини аварії. Версія, висунута в перші дні після катастрофи, залишилася незмінною - наслідок недбальства. "За даними оперативних джерел, – писали слідчі КГБ 1 травня, – напередодні аварії реактор четвертого енергоблоку ЧАЕС функціонував в режимі, відмінному від нормального, оскільки в цей період без офіційного узгодження з проектною організацією проводилися випробовування турбогенератора. Попередні опитування вказаних осіб, а також вивчення через оперативні джерела технологічних процесів роботи обладнання реактора у період, що передував аварії, дозволяє зробити припущення, що між 1 год. 10 хв. і 1 год. 23 хв., тобто до аварії, персоналом блоку могли бути допущені відхилення від регламенту експлуатації системи блоку". У повідомленні від 7 травня вказується, що "загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Мова йде не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і почуття відповідальності". "Вибух стався, – читаємо в іншому висновку, – в результаті низки грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блоку АЕС. Навіть в момент вибуху на працюючому реакторі і турбіні проводилися експерименти... В результаті вибуху, наслідки якого, на думку спеціалістів, свідчать про його потужність в декілька тон у тротиловому еквіваленті, було зруйновано дах, а можливо, і стіни реактора. Вибухом викинуто і розкидано по території станції велику кількість радіоактивних речовин разом із зруйнованими шматками реактора. Частину радіоактивних осколків викинуто далеко за межі АЕС, аж до міста і залізничної станції Прип’ять". 27 квітня біля селища Хотів співробітники контрольного поста затримали автомобіль ВАЗ. Водій розповів, що він разом із своїми друзями виїхали вранці (до початку евакуації) з Прип’яті на відпочинок в ліс. Очевидно, компанія нічого не знала ні про аварію, ні про слід, який вона залишила на них самих. "Перевіркою встановлено, – доповідав капітан КГБ Холод, – що рівень радіації на поверхні автомобіля перевищував фоновий в 5000 разів". Недбальство та некомпетентність, які призвели до катастрофи, панували й після неї. Керівники не розуміли "що це означає" і не здатні були оцінити реальну загрозу. Ця неосвіченість мала свою ціну: життя та здоров’я тисяч людей. Зокрема дітей, які за кілька днів після аварії марширували прикрашеним Хрещатиком під палючим радіаційним сонцем, вітаючи Володимира Щербицького та його соратників зі "святом праці". І це при тому, що невблаганний графік динаміки радіаційного фону в Києві саме між 10 і 12 годинами 1 травня зафіксував пік радіації за весь час від катастрофи. Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила атомна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля. "Виявлено велику неознайомленість населення в питаннях дії радіації, - доповідали співробітники КГБ, - а головне - в проведенні профілактичних заходів із захисту від радіації. Свідчення - масові випадки отруєння йодистими препаратами". Проте неготовими до біди виявилися не лише прості громадяни, але й влада. "При розгортанні санітарно-обмивальних пунктів, - читаємо в повідомленні від 12 травня, - із 47 на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня - ще 7... Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам піддався зараженню. Крім того, він укомплектований на 70% з перестарілих і сімейних жінок, які відмовилися виїжджати в зону". Для роботи у зону аварії були скеровані військові. З документів КГБ дізнаємося цікаві факти: "При проведенні мобілізації деякі працівники комісаріатів, зокрема в Латвійській, Литовській РСР, Львівській, Івано-Франківській областях вдавалися до відвертого обману осіб приписного складу, яким повідомляли про направлення їх не в Чорнобиль, а в цілинні райони, говорили про оплату в п’ятикратному розмірі, обіцяли допомогу в отриманні безкоштовних путівок після повернення, надання інших пільг сім’ями". Цікаво, чому брак добровольців радянська влада намагалася компенсувати обманною мобілізацію на територіях, де вона користувалася найменшою підтримкою? Брак уявлень різноманітних державних інстанцій про реальні масштаби проблеми, з якою вони нібито боролися, яскраво ілюструє заява хімічної служби Міноборони СРСР від 20 травня про "можливість повернення населення на колишні місця проживання в низці населених пунктів в 30-ти кілометровій зоні". Не минуло ще й місяця після катастрофи, прилади для вимірювання радіації фіксували жахливі цифри за сотні кілометрів від Чорнобиля. Але… поверненням людей до домівок можна було згасити зростаючу паніку. То ж така пропозиція, попри її, в буквальному значенні вбивчий характер, реально розглядалася радянським керівництвом. Адже для комуністичної верхівки поширення інформації про аварію було ще більш небезпечним, ніж поширення радіації. Джерело- ТСН.UA Автор- Володимир В'ятрович