В контексті останніх подій із журналістом СТБ Сергієм Андрушко мені зразу в голову прийшла думка,а от якщо б на місці нього був хтось зі студентів Київського Інституту журналістики. Нагадаю, що вже декілька разів ставши жертвою погроз з боку урядовців, нещодавно пан Андрушко взагалі постраждав фізично від рук охорони Президента (і це враховуючи, що такі дії проти журналіста розцінюються як дії проти правоохоронців згідно з українським законодавством).
Так от повернусь до своєї думки: уявімо ситуацію--на місті Сергія хтось із студентів Інституту. Якщо добре змалювати собі такий інцидент, в ланцюжок виставляється ряд запитань- як відреагувало би керівництво, як відреагували би колеги- журналісти, яким чином подія би обговорювали/не обговорювалася в Інституті і ще ряд схожих. Візьму на себе сміливість зробити прогноз.
Дії керівництва
Керівництво Інституту журналістики ніяк би не відреагувало. В цьому я переконана. Судячи з досвіду, зазвичай наша адміністрація займала позицію навіть не нейтральну, а просто робила вигляд, що нічого не відбувається.
Спочатку я думала, що це може і на краще, принаймні це не заважає студентам вільно висловлювати свої думки з приводу подій як політичних, так і медійних. Але згодом зрозуміла, що для Інституту,який першим має реагувати на будь-які утиски журналістів це не є нормою. Звичайно, персона пана Губернського (ректора всього університету Шевченка) очевидно змушує керівництво Інституту журналістики мовчати, але тоді постає запитання чи є ми справжніми журналістами в такому випадку. Керівництво нічого не робило, коли Табачник здійснював тиск на студентів під час акцій протесту навесні, керівництво нічого не робило, коли здійснювали тиск на журналістів, навіть коли Комісію з питань утвердження свободи слова хотіли розпустити наш ВНЗ мовчав. Тому я стверджую, що і за умови, що на місці Андрушка був би хтось з наших студентів, цього би просто не помітили, бо так живеться легше.
Реакція колег-журналістів
Якщо брати до уваги реакцію студентів, то скоріше б за все аудиторія розділилася на тих ,які б підписали ряд петицій, можливо навіть би протести влаштували і на тих. хто б взагалі був не в курсі, що відбувається. Однією з проблем молодого покоління журналістів є їхня маленька обізнаність в подіях держави та світу. Пригадую, що мене обурювала ситуація, коли під час протестів проти міністра табачника велика частину студенті навіть не знала, що він міністр освіти. І це майбутні журналісти, люди, які прагнуть зайняти гідне місце на медіаринку.
Обговорення події в стінах Інститут журналістики
Скоріше б за все ситуацію не залишили б зовсім не поміченою. Найбільш обізнані викладачі обговорювали би подію на своїх кафедрах, декілька сміливців винесли б проблему на розсуд студентів на одних зі своїх пар. Але можу майже з повною впевненістю стверджувати, що далі б цього не пішло.
Я давно замислювалося над такою «кулуарністю» викладачів Інституту і досі не можу збагнути чи це ще залишки радянського менталітету чи дійсно така байдужість до долі своїх колег. Звісно, що таке ставлення передається і студентству. Тому останнє не страждає надмірною активністю ( я вже мовчу про журналістську солідарність, тут аби сесію здати!).
Але не будемо такими песимістичними і все- таки будемо розраховувати, що молоде покоління журналістів матиме менше внутрішньої цензури і не стане жертвами навіювання страху та байдужості старшими.
Бо фундамент громадянського суспільства, до якого ми так прагнемо буде триматися саме на якісній незалежній пресі, яку будуватиме молоде покоління.