work news gallery interesting forum
29 березня, п'ятниця, 2024 р.Б.
Януш Куртика: «Історична політика — це справа держави»


Ще на початку XXІ століття — 2000 року — в Польщі було створено Інститут національної пам’яті (ІНП) з дуже широкими повноваженнями, про які можуть тільки мріяти в аналогічній структурі в Україні. Головне — співробітники Українського ІНП, створеного 2006 року і беззмінно очолюваного академіком Ігорем Юхновським, так і не отримали доступу до архівів спецслужб. Тоді як їхні польські колеги не лише працюють над тяжкими сторінками минулого своєї країни (у рамках польсько-українського діалогу фахівців також) і проводять освітньо-навчальну діяльність, а й, згідно із Законом, оприлюднюють абсолютно всі відомості про державних чиновників. Польський ІНП — локомотив широкої люстрації, яка викликає в суспільстві неоднозначну реакцію. Про діяльність і проблеми цієї державної установи (до речі, за повноваженнями вона прирівнюється до міністерства, а в деяких питаннях є, практично, паралельною спецслужбою) в ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» розповів голова польського ІНП, доктор історії Януш Куртика, який очолює установу з грудня 2005 року.

— Читачам цікаво дізнатися про структуру ІНП. Розкажіть, будь ласка, про коло питань, які вирішує очолюваний вами інститут.


— Структурно ІНП складається з центрального управління у Варшаві, а також із 11 регіональних управлінь у найбільших містах Польщі. Кожне управління перебуває у тому самому місці, де міститься відповідний Апеляційний суд. Нині в інституті працює майже 2000 чоловік.

Організаційно ІНП має чотири підрозділи: Бюро публічної освіти, яке проводить наукову та просвітницьку діяльність; Бюро з надання доступу і архівації документів, що займається збором документів, отриманих у спадок від комуністичних часів, опрацюванням і наданням до них доступу тощо; Комісія з розслідування злочинів проти польського народу.

До речі, часові рамки, у межах яких працює наш інститут, — це період з 1939-го по 1989 рік включно, тобто період Другої світової війни, а також комуністичне правління.

Останній підрозділ — Люстраційне бюро. Його завданням є ведення чотирьох каталогів в Інтернеті. У першому каталозі містяться дані щодо осіб — співробітників Служби безпеки; в другому — щодо співробітників партійного апарату; у третьому — щодо функціонерів органів публічної влади; у четвертому каталозі — перелік осіб, які стали жертвами Служби безпеки. Крім того, Люстраційне бюро перевіряє так звані люстраційні заяви.

У Польщі, згідно із законодавством, кожна особа, яка працює в органах публічної влади — судді, прокурори, депутати, міністри, — повинна написати люстраційну заяву. Якщо буде встановлено, що хтось із вище перелічених держслужбовців надав люстраційному бюро неправдиві відомості, то щодо такої особи відкривається слідство. Якщо суд доведе, що особа подала неправдиві відомості, вона протягом десяти років не має права обіймати посади в органах публічної влади.

Всі ці підрозділи діють як на центральному рівні, так і на місцевому.

Інститут провадить дуже жваву наукову діяльність. Щороку видається понад 150 книжок, експонуються десятки виставок, а також ведеться просвітницько-роз’яснювальна робота з викладачами та вчителями.

— За польськими законами, ваш інститут є повністю незалежною структурою. Скажіть, хто призначає голову ІНП?

— Призначення відбувається за дуже складною процедурою. При інституті діє дорадчий орган — колегія, вона й організовує конкурс на призначення голови. Конкурс має публічний характер. Переможець, визначений шляхом голосування членів колегії, стає кандидатом на посаду голови ІНП. Колегія надсилає цю інформацію до парламенту. Нижня палата парламенту (сейм) голосує за визначену кандидатуру: для затвердження потрібно 3/5 голосів депутатів. Після цього кандидатуру розглядає верхня палата (сенат). У сенаті вже необхідно отримати звичайну більшість (50% плюс 1 голос). Після цього голосування голова отримує номінацію — призначення — від спікера парламенту. ІНП підпорядковується парламенту і щороку складає перед ним звіт. Бюджет інституту також визначає парламент.

— І який бюджет має інститут зараз?

— Останніх три роки він коливався у межах 200 — 290 млн. злотих. 2008 року становив 209 млн. злотих (приблизно 580 млн. грн.).

— Чи правда, що тепер у Польщі кожна особа має доступ до архівних справ, які стосувалися її рідних?

— Згідно із законодавством Польщі, надання доступу до архівних матеріалів виглядає так. Кожен науковець або журналіст має право повного доступу до архівних матеріалів. Окрім того, громадяни мають право доступу до документів і матеріалів, які стосуються безпосередньо їх, а також публічних осіб. У законі про ІНП йдеться про спеціальний реєстр таких публічних осіб. Тобто всі дані про кандидатів на якусь посаду, а також високопосадовців доступні будь-якому громадянинові Республіки Польща: в їх числі — президент, прем’єр-міністр, міністри, сенатори, депутати, керівники центральних органів виконавчої влади у воєводствах — воєводи, мери (президенти) міст.

— Скажіть, будь ласка, якими юридичними важелями володіє Люстраційне бюро? Наскільки відомо, прокурори з ІНП мають право передавати справи до суду…

— Так, ця процедура має такий вигляд. Наприклад, депутат зобов’язаний подати заяву до Люстраційного бюро, в якій зазначає, чи був він співробітником Служби безпеки. Якщо депутат визнає факт співробітництва із СБ, то така інформація стає загальновідомою, і на цьому перевірка завершується. Тоді суспільство приймає рішення: хоче воно такого депутата, суддю, міністра бачити на владному олімпі чи ні. Але якщо ця людина декларує, що не була співробітником СБ, то в такому разі прокурор Люстраційного бюро розпочинає перевірку. Прокурор надсилає запит архівістам ІНП, і якщо заява містить правдиві дані, то цим справа завершується. Але якщо буде виявлено документи, які свідчитимуть, що депутат повідомив неправду, — тоді прокурор порушує кримінальну справу і починає збирати матеріали, щоб довести факт брехні. Не завжди це можна зробити, бо частину архівних матеріалів було знищено. Згідно з польським законодавством та постановами Конституційного трибуналу (аналог Конституційного суду України. — С.М.), необхідно дотримуватися дуже чітких вимог, аби особу було визнано такою, що співпрацювала з СБ. Буває, ІНП передає дані, які підтверджують, що особу було завербовано, але її не можна притягнути до суду через нестачу або брак матеріалів, які доводять співробітництво фігуранта справи з СБ. Це можуть бути рапорти співробітників Служби безпеки, розписки про отримання грошей — будь-які документи.

— Чи не здається вам, що є велика загроза використання ІНП у політичних цілях?

— Я заявляю, що інститут — політично незаангажований, оскільки його голова обирається 60% членів сейму. Голова ІНП не може бути представником якоїсь політичної партії. Донедавна сама особа голови інституту була пов’язана з рухом «Солідарність», але не з політичними рухами (важко погодитися з цією думкою. — С.М.). Щодо мене було досягнуто згоди політичних партій та рухів. Це підтримка руху «Солідарність», підтримка з боку церкви; кандидатуру погоджено й з основними політичними силами держави («Громадянська платформа» і «Право та справедливість»), а також із громадською організацією «Ліга польських родин».

— Чи не вважаєте ви, що в інтересах ІНП мати незалежну структуру, яка б виконувала роль адвоката підозрюваних у співпраці зі спецслужбами комуністичного режиму? Чи є в Польщі така організація, яка б опонувала ІНП?

— Це дуже складне питання. Відповідно до організаційної структури й законодавчо окреслених завдань, ІНП займається збиранням архівних матеріалів, люстраційним процесом, науково-просвітницькою роботою. І, звісно, розслідує злочини… Це ніби прості завдання, але вони стосуються особистого життя моїх співвітчизників. І тому викликають багато сильних емоцій. Польський народ, хоч і меншою мірою, ніж український, але все ж таки дуже сильно піддався механізму суспільної інженерії з боку тоталітарного режиму. І цей режим мав підтримку в суспільстві.

— Отже, повернімося до емоцій (до речі, саме після приходу пана Куртики на посаду голови ІНП було ліквідовано незалежне від інституту Бюро захисника публічних інтересів). Ми знаємо про два прикрих випадки. Перший: наскільки відомо, духовні особи в Польщі не підлягають люстрації (незважаючи на величезну роль костьолу в суспільному житті, церква відділена від держави). Архієпископа Станіслава Вельгуса, митрополита Варшавського, за матеріалами ІНП, обвинуватили у співпраці зі Службою безпеки. Навіть Папа Римський Бенедикт XVI і примас Польщі, єпископ Гнєзно Юзеф Глемп, не змогли захистити архієпископа. Другий: віце-прем’єра уряду, міністра фінансів пані Зіту Гільовську 2006 року було звільнено з посади. Але тодішній голова уряду Ярослав Качинський, керуючись рішенням суду, що відхилив звинувачення у її співпраці з СБ, поновив політика на посаді. Чому ж виникла така неоднозначна ситуація?

— На мою думку, ситуація однозначна. Костьол у Польщі, згідно із законодавством, не підлягає люстрації. Ця інституція незалежна від держави. Але люстрація в Польщі — дуже болісна й важлива суспільна проблема. Тому костьол ухвалив рішення пристосуватися до такої ситуації. У кожній польській діацезії єпископ створив комісію, яка досліджувала архівні матеріали.

— Ця ситуація викликала жваву дискусію і серед вищих ієрархів римо-католицької церкви, і в суспільстві.

— Так, процес викликав жваві дискусії серед єпископату. Це не було тільки рішення, то був процес. Треба пам’ятати і про роль преси, яка теж бере участь у публічних процесах. Що стосується архієпископа Вельгуса, у ЗМІ з’явилася інформація, що він нібито співпрацював із СБ. Після появи такої інформації уповноважений із питань прав людини, а також архідіацезія у Варшаві звернулися до ІНП по отримання матеріалів. І обидві комісії — створені архідіацезією та уповноваженим — отримали такі матеріали, які відразу було опубліковано. Але це зробив уже не наш інститут, а члени цих комісій…

— Отже, можна говорити про «роль преси»?

— Так, і про роль комісій також. ІНП лише надавав послуги.

Що стосується пані Зіти Гільовської. Як держслужбовець вона підлягала люстрації. Коли розпочався процес, пані Гільовську було звільнено з посади віце-прем’єра і міністра фінансів. Вирок люстраційного суду знімав обвинувачення, але обґрунтування цього вироку свідчили, що фактично вона мала певні стосунки з представниками спецслужб. Прем’єр Ярослав Качинський ухвалив політичне рішення про повернення пані Гільовської до уряду.

— Ви — дипломований спеціаліст з історії XVII століття. Хто, на вашу думку, взагалі має опікуватися історичною політикою держави?

— Історія є полем для свободи слова, свободи думки. Але історична політика — це справа держави. Завдання нашого інституту — висвітлення фактів і віднаходження історичної правди, а також започаткування публічних дебатів шляхом надання архівних матеріалів. Далі держава може вибирати, що для неї найголовніше, найважливіше.

— Ви згодні з такою сентенцією, що історія не повинна бути заручницею політики, а справжній історик, у свою чергу, є «рабом архіву», як висловилася визначний український історик Наталя Яковенко?

— Я цілком згоден. В інституті часто видаються книжки, автори яких спираються на різні ідеологічні доктрини. Дуже багато важить критичне опрацювання архівних матеріалів…

— Як ви оцінюєте прогрес діалогу в напрямі історичного примирення наших народів? Чи співпрацюєте з Українським ІНП? Інколи складається враження, що польський інститут веде спільні проекти переважно із СБУ?

— Різниця між Україною та Польщею полягає в тому, що в Польщі ІНП отримав права на всі архіви комуністичних часів. Натомість в українському інституті архівів немає. Ми співпрацюємо із СБУ тому, що в ній є високопрофесійні спеціалісти і свої архіви.

— Як ваш Інститут співпрацює зі своїми українськими колегами над введенням у науковий контекст нових контроверсійних фактів нашої спільної історії?

— Справжня співпраця ґрунтується не на словах, а на конкретних діях: ми видаємо спільні книжки, що стосуються таких проблемних сторінок польсько-української історії як Волинь-43, операція «Вісла». Сам процес створення книжок був нелегкою справою для польсько-українських комісій і викликав жваві полеміки. Наша робота, сподіваюся, стане основою для довіри та подальшої співпраці.

Я хотів би ще сказати про спадщину Першої Речі Посполитої, яка наприкінці XVIII століття була поглинута сусідами — Росією, Пруссією та Австрією. Я завжди повторюю: Перша Річ Посполита — це спадщина і поляків, і українців, і литовців з білорусами. Чи не найголовніше в цій спадщині — дух вольності, який присутній у всіх цих народів. Поляки могли воювати з козаками, але ця боротьба ґрунтувалася на відчутті вольності, яка панувала в тогочасній Польсько-Литовській державі. І це головне, в чому полягає різниця між українцями і росіянами. Тому ми проводимо таку роботу і свідомо ризикуємо, порушуючи складні проблеми, наражаючись на опір радикальних елементів наших суспільств.

Насправді лише вільні люди здатні досліджувати «незручні» проблеми. Співпраця з українськими колегами складається дуже добре. Тому що ми знаємо, як підходити до співпраці…

— Чи співпрацюєте зараз із росіянами?

— Наразі співпрацю з росіянами, яка стосується історичних дебатів, заморожено. Вийшли друком три книжки (остання спільна книжка присвячена Варшавському повстанню 1944 року). Найбільша розбіжність у поглядах польської та російської сторін існує в підходах до проблеми Катині. Для польської сторони очевидно, що Катинська трагедія — акт геноциду. У Польщі триває розслідування цієї справи. Такий погляд тяжкий для сприйняття російською стороною. Наш інститут процесуально допомагає тим родинам, які позиваються до Росії у Страсбурзькому суді

— Ми вже казали про використання історії з метою пропаганди. Візит прем’єра РФ Володимира Путіна до Гданська на відзначення 70-річчя початку Другої світової війни, його поведінка викликали однозначно негативну реакцію в польському суспільстві…

— Я не хотів би коментувати російсько-польські відносини в цілому. Історичні дебати — лише складова частина цих відносин. Як голова ІНП я не сумніваюся, що російська сторона, «готуючись» до відзначення 70-річчя початку Другої світової війни, використовувала неправдиві відомості. Причому їх було озвучено на державному рівні.

— Ви маєте на увазі «документи», несподівано виявлені в архівах російських спецслужб і «вкинуті» в Інтернет через потужне державне інформаційне агентство РИА «Новости» саме у переддень 1 вересня?

— Так. Скоро з’являться матеріали Польського інституту національної пам’яті, які докладно розкриють механізми цієї брехні.

— Пан Путін не сказав жодного слова про Катинь, про 17 вересня 1939 року та про злочинний Пакт Ріббентропа—Молотова…

— В цих «документах» ідеться про те, що міністр закордонних справ Юзеф Бек був німецьким шпигуном. Це брехня. Бека інтернували в Румунії, і нацисти тиснули на румунів, щоб він був під жорстким режимом. Таємний союз Німеччини і Польщі — міфічний, а порівняння, що Німеччина й СРСР напали на Польщу так само, як Берлін і Варшава — на Чехословаччину 1938 року, — некоректне. Так, прикра помилка Польщі стосувалася Заольшя, яке з 1919 року було проблемою у відносинах сусідів-слов’ян. І сучасне керівництво Польщі попросило вибачення за 1938 рік. Не забуваймо, що Польща, на відміну від Чехословаччини та Франції, так і не капітулювала, продовжуючи боротьбу з нацистами.

Автор: Сергій Махун, "Дзеркало тижня"

Поділитись
| додано: 06/12/2009 | Vorogbyt |
Новини
06 січ.
Де не стоятиму - вистою
17 вер.
18 вересня 2013 року відбудеться відкрите засідання Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору
04 вер.
Наливайченко просить Генпрокуратуру захистити права реабілітованих жертв політичних репресій
24 лип.
Щорічний мистецький захід "Толока в Легедзине" цього разу 10 серпня 2013 р.
24 лип.
24 липня 2013, Київ, Майдан Незалежності. ПЕРШИЙ ФЛЕШМОБ-ЗАПРОШЕННЯ НА ЕТНО-ФЕСТИВАЛЬ "ЖНИВА 2013. ДОМОТКАНЬ"
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22-23 червня, фестиваль «КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22 червня, відкриття виставки «Микола БУДНИК – майстер, художник, поет»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 20 червня, відкриття виставки Надії Вінарської-Марченко «Я СВІЙ ЧАС У ВИШИВКАХ ЛИШАЮ...»
15 квіт.
ПРЕС-РЕЛІЗ - В МУЗЕЇ ІВАНА ГОНЧАРА - 16 КВІТНЯ 2013 РОКУ О 17:00 відбудеться творчий вечір ЛІРНИКА ЯРЕМИ
13 квіт.
Вільна дискусія "Сила ненасильницького спротиву. Спогади про Норильське повстання 1953 р."
13 квіт.
24 квітня 2013 р., 11:00 Будинок Вчителя. Круглий стіл, присвячений 95-й річниці Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського)
20 лют.
АКЦІЯ Громадського об’єднання «Українська Справа» «ХОЧЕМО ЧИТАТИ ПРЕСУ УКРАЇНСЬКОЮ»
31 січ.
"Патріотами не народжуються, а стають", – Вадим Васильчук
18 січ.
Допоможи встановити меморіальну дошку воїнам Армії УНР
20 груд.
У Харкові міліція затримала 22-х учасників ходи на підтримку Павліченків
14 лист.
They are not killers! - справа Павлiченків.
Внески товариства та благодійні внески людей, які хочуть підтримати нас і нашу діяльність.
 
maidan.org.ua
Дитячо-юнацький еколого-туристичний клуб <Екотур>
Контакти:
Для запитів:question(at)spas.in.ua
Осавул БКБЗ"Спас":vadymyrko(at)spas.in.ua
 +38 (063) 841 44 60
Прес-служба:press(at)spas.in.ua
 +38 (093) 648 11 50
Діяльність | Новини | Світлини | Цікаве | Форум
Події | Спорт | Вишколи | Культура | Контакти
 Розробка та дизайнування - "web-design samsobisam"