10 листопада в прес-центрі СБУ відбулися чергові громадські історичні слухання на тему “УПА і німці: співпраця чи протистояння”. 10 листопада в прес-центрі СБУ відбулися чергові громадські історичні слухання на тему “УПА і німці: співпраця чи протистояння”.

У вступному слові директор Галузевого державного архіву СБУ к.і.н. Володимир В’ятрович наголосив, що теза про «співпрацю УПА із німецькими окупантами» є центральним положенням кампанії проти визнання УПА, а питання стосунків українського визвольного руху та Німеччини залишаються найбільш заполітизованим:

“Як докази “колаборації” наводять факти, які не мають стосунку до УПА, а саме:

* коротокотермінова співпраця ОУН і Абверу, яка вилилася в створення двох батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”, хоч ці формування були створенні в 1941 р., а УПА — в кінці 1942 р.; * формування СС в 1943 р. Дивізії “Галичина”, яка, хоч і складалася з українців, була структурою німецької армії і не мала нічого спільного з українським визвольним рухом; * “засудження” УПА Нюрнберзьким трибуналом”.

Володимир В’ятрович запропонував усім присутнім самостійно спростувати цей міф, погортавши представлене на слуханнях повне англомовне зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу.

Інформаціні довідки: * Протистояння ОУН-УПА та німців в німецьких документах * Атинімецькі акції УПА 1943-1944 рр. (на основі німецьких, радянських та українських документів)

Із головною доповіддю, опертою на аналіз німецьких, радянських та українських документів, виступив к.і.н. Іван Патриляк. Він зазначив, що період ситуативної співпраці між ОУН і Німеччиною завершився невдовзі після проголошення Акту 30 червня 1941 р. Незгода націоналістів відкликати проголошення незалежності призвела до масових арештів членів ОУН і їх переходу до антинімецької боротьби. У серпні-жовтні 1942 р. формуються перші великі бойові групи ОУН(Б), які стануть основою Української Повстанської Армії.

Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г. Перегіняка-“Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. Таким чином з’явився антинімецький фронт УПА, який протягом усього часу німецької окупації України був головним.

Іван Патриляк навів у своїй доповіді десятки фактів, почерпнутих із німецьких та радянських документів, про бої між українськими повстанцями та німецькими окупантами: “Протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Влітку 1943 антинімецька боротьба перекинулася на терени Галичини Загалом же під час боїв і сутичок з окупантами у червні–вересні 1943 р загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тисячі гітлерівців і їх союзників. Наслідком успішної боротьби УПА з німецькими окупантами стало встановлення контролю над суцільними територіями, в тому числі й захоплення районних центрів. “Повстанські республіки”, головно, виникали у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви”. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні вийськоі операції із використанням тисяч вояків. Нацисти почали інформаційну війну проти УПА, зображаючи її в своїх листівках більшовицьким утворенням.

Іван Патриляк зачепив у своїй доповіді і питання переговорів, які намагалися нав’язати німці повстанцям під час відступу з України. Він розділив ці переговори на дві групи: домовленості, яких досягали окремі командири УПА з окремими німецькими частинами про нейтралітет і обмін зброї на продовольство чи розвідувальну інформацію та переговори між німецькими військовим і поліційним командуванням та керівництвом визвольного руху про досягнення нейтралітету та про співпрацю у боротьбі зі спільним ворогом – більшовизмом.

Спонтанні контакти між командирами повстанських загонів і німцями суворо заборонялися повстанським командуванням. За самочинні переговори було віддано під суд їхнього першого ініціатора П.Антонюка-“Сосенка”, якого 7 березня 1944 р., за вироком військово-польового суду УПА, розстріляли. Також 15 квітня 1944 р., перед сотнею вояків, за вироком суду УПА, був розстріляний В.Олійник-“Орел”.

З українського боку уповноваженим до переговорів на рівні керівництва був Іван Гриньох. Керівництво ОУН висувало німцям наступні умови для порозуміння: німецька влада припиняє боротьбу проти українського визвольного руху, звільняє із таборів усіх українців-політв’язнів, повстанці отримують свободу в приготуваннях до антирадянської боротьби. Взамін відділи УПА припиняють антінимецьку боротьбу, зупиняють атаки на німецькі комунікації, готові до взаємного обміну інформації про радянських партизан і диверсантів.

Іван Патриляк зацитував враження німецького офіцера, уповноваженого для переговорів: “Особливо обурливом фактом, на думку німецького переговірника, було те, що в Прикарпатті та Карпатах загони УПА продовжують нападати на німецькі підрозділи з метою їхнього роззброєння. Німецький офіцер робить висновок, що командування УПА й керівництво ОУН веде переговори з метою досягнення своїх цілей. У німців залишається два виходи – або знищити загони УПА, або вести з повстанським командування переговори, намагаючись тим самим пом’якшити конфлікт з українцями. У зв’язку із відсутністю достатніх сил для ліквідації УПА, офіцер рекомендував продовжити переговори з метою “стримати УПА від диверсій на німецьких лініях комунікацій” та для отримання від повстанців розвідувальної інформації”. Переговори між сторонами врешті завершилися нічим: німецька армія відступила, а повстанці залишилися, продовжуючи боротьбу із новим окупантом.

На завершення Іван Патриляк зазначив: “Стосунки українського націоналістичного руху й Німеччини зазнавали змін у залежності від геополітичної ситуації. Однак, за будь-яких умов націоналісти намагалися максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну українську державу.

Коли інтереси України потребували співробітництва з Німеччиною – вони йшли на співпрацю, коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, націоналісти займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з Райхом, УПА вела цю боротьбу жорстоко, масштабно і безкомпромісно.

Документи однозначно свідчать про те, що повстанський рух, організований і очолюваний бандерівською ОУН, довгий час мав антинімецький характер, що нацисти з 1942 р. саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краю.

УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не користувалася зовнішньою підтримкою. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, зривалися поставки сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволялися люди, призначені до вивозу у Німеччину, знищувалися засоби комунікації, вбивалися представники цивільної адміністрації, дезорганізовувалася місцева поліція тощо.

Тому цілком закономірно визнати, що ОУН і УПА зайняли свою почесну сходинку в ієрархії борців за свободу України та звільнення її від гітлерівської окупації”.

Прес-центр ЦДВР за повідомлення прес-центру СБ України