15 березня 2012 року Верховна Рада зробила наступну спробу проголосувати за законопроект № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів». Мирні зібрання – мітинги, демонстрації і пікети сьогодні – єдиний спосіб для українських громадян захистити свої права. Саме завдяки мирним зібранням робітники добиваються виплати заборгованих зарплат, студенти – безплатної освіти, афганці і чорнобильці – обіцяних виплат. Саме за допомогою мирних зібрань мешканці міст борються проти забудов заповідних історичних місць, а селяни – проти закриття шкіл і дитсадків. Наполягаючи на прийнятті законопроекту № 2450 в нинішній редакції, влада робить спробу, по-перше, змінити принцип погодження проведення відповідних акцій з «повідомчого» на «дозвільний», тим самим грубо порушуючи вимоги ст. 39 Основного Закону України, які, до речі є нормами прямої дії, і, по-друге, робить спробу розширити базу обмеження розглядуваного політичного права за рішенням суду не тільки виключно в трьох випадках, визначених безпосередньо Конституцією, але й під надуманим приводом. Норма повідомлення влади про мирну акцію не менше ніж за 4 дні до її початку, з урахуванням практики та «неупередженості» українських судів, практично унеможливлює проведення неугодних владі заходів. Неможливість проведення, у відповідності із запропонованим законопроектом, спіткає долю й інших видів – стихійних протестів тощо. Суттєвим недоліком законопроекту є відсутність визначених термінів для оскарження рішень судів про заборону акцій, таким чином громадяни позбавлені також права на судове оскарженння неправомірних судових рішень. Ми закликаємо виконавчу владу сприяти ухваленню та Верховну Раду України прийняти закон «Про свободу мирних зібрань», який би включав такі принципові положення.

1. Закон не повинен дискримінувати людей у праві бути учасником або організатором мирного зібрання за статтю, віком, національною, партійною та ідеологічною, релігійною приналежністю. Права неповнолітніх, неповносправних, ув’язнених, негромадян на мирні зібрання повинні бути гарантовані.
2. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України, терміни повідомлення про мирне зібрання мають бути у розумних межах і не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право. Такй термін має бути не раніше 10 годин з моменту початку проведення мирного зібрання і слугувати гарантією реалізації свободи зібрань. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у законі має бути передбачена можливість спонтанних мирних зібрань.
3. Відсутність повідомлення не може бути підставою для припинення, в тому числі й силового, мирного зібрання.
4. Mетою повідомлення про мирне зібрання має бути виключно надання часу владі для підготовки захисту зібрання. У випадку повідомлення влада несе відповідальність за захист зібрання.
5. Процедура повідомлення не має жодним чином ускладнюватися, органи влади не повинні вимагати від організаторів мирних зібрань надавати персональні дані та дані про об’єднання громадян, окрім необхідних контактів. Закон не повинен покладати на громадян не передбачені Конституцією та міжнародними правовими документами обов’язки щодо погодження проведення зібрань.
6. Пряма заборона втручання центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування у реалізацію права громадян на мирні зібрання. Усі неконституційні рішення органів місцевого самоврядування про обмеження свободи зібрань мають бути скасовані.
7. Чітке встановлення підстав для судової заборони мирних зібрань. Такі заборони можуть встановлюватись лише у виключних випадках і лише тоді, коли вони необхідні у демократичному суспільстві.
8. У випадках контр-демонстрацій влада не має права забороняти обидва мирні зібрання. Натомість правоохоронні органи повинні забезпечити реалізацію права на мирні зібрання усім громадянам та забезпечити громадський порядок.